Апостол Данило Павлович (1654 - 1734)

Гетьман Лівобережної України
Місце народження - Великі Сорочинці, Полтавська область.
Данило Апостол народився в сім'ї Миргородського полковника Павла Апостола. Водив своїх козаків до південного кордону України, в Лівонію та Польщу. Брав участь у Прутському та Перському поході Петра І.
Тогочасні джерела свідчать, що Данило був дуже освіченою людиною. З кінця 80-х років XVII століття приєднався до Івана Мазепи, проте у 1708 році приєднався до Петра І.
Під час розшуків спільників і однодумців Павла Полуботка, Данило Апостол був заарештований 1724 року. 1727 року, після ліквідації Малоросійської Колегії були призначені вибори гетьмана, на яких гетьманом обрали Данило Апостол. Зразу по виборах гетьман Апостол подав петицію про повернення Україні старих прав. Він займався відновленням автономії та впроваджував судову реформу. Гетьман Апостол особисто приймав участь у впорядкуванні видатків із державної скарбниці. Данило Апостол опікувався українським купецтвом, захищаючи його інтереси перед російською владою.
В січні 1734 року гетьман Данило Апостол помер.

Богун Іван ( … - 1664)

Один з найвідоміших козацьких полководців в Україні середини XVII ст.
Місце народження – невідоме
Деякі українські історики писали, що він брав участь у козацьких повстаннях в Україні 1637—1638 рр. В 1637—1642 брав участь в обороні Азова. В 40-х був звичайним реєстровим козаком. З початком 1648 р. став одним із сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького. В 1650 р. за неабиякі організаторські здібності та військовий талант його було призначено кальницьким полковником. В 1651 р. вів важкі бої на Брацлавщині, втримав свої оборонні позиції під Вінницею i після підходу основних козацьких сил змусив коронне військо відступити. Брав участь у штурмі Кам'янця-Подільського (29 квітня - 1 травня 1651 р.). Був наказним гетьманом в битві під Берестечком 1651 року. В березні 1653 р. його загони зайняли оборону в Монастирищі і змусили поляків відступити. Цього ж 1653 р. разом із Тимошем Хмельницьким водив козацькі полки в похід на Молдову, повернувся з військом в Україну після загибелі в Сучаві Т. Хмельницького (5.11.1653). В кінці 1653 та протягом 1654-1655 років вів бойові дії проти коронної армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині. В грудні 1656 року в якості одного iз керівників козацького корпусу під командуванням наказного гетьмана А. Ждановича вирушив у похід проти військ Речі Посполитої. Протягом першої половини 1657 р. вони пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Брест та Варшаву, хоча в кінцевому рахунку й змушені були відступити в Україну влітку 1657 р.
Рішуче виступив проти укладення Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору (28 жовтня 1651), у 1654 був у числі противників курсу Хмельницького на союз iз Москвою i, так і не склавши присяги російському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію. Після смерті Б.Хмельницького (27 липня 1657) підтримував курс Івана Виговського та Юрія Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але водночас був проти пропольського курсу. Зокрема, він відмовився підписувати укладений І. Виговським Гадяцький договір (6 вересня 1658). А в 1660 р. виступив проти Слободищинського трактату, підписаного Ю.Хмельницьким. У 1662 р. був ув'язнений поляками і відправлений до Мальборга. Він був звільнений Яном Казимиром в обмін на участь в поході на Лівобережну Україну, але згодом був несправедливо звинувачений у зносинах з Москвою та урядом І. Брюховецького і був вбитий поблизу Новгород-Сіверського 17 лютого 1664 року.

Виговський Іван (поч. XVII ст. — 1664)

Гідний наступник Богдана Хмельницького, який намагався продовжити його визвольну українську справу
Місце народження - Київщина.
Дістав добру освіту, ймовірно в Києво - Братському колегіумі, володів крім рідної української мови ще й церковнослов'янською, польською, латинською, непогано знав російську мову, був вмілим каліграфом. Свою військову кар'єру Виговський розпочав «товаришем» у кварцяному війську Речі Посполитої. 1638 р. він став писарем при Яцеку Шемберкові — комісарові Речі Посполитої над Військом Запорозьким у 1638-1648 рр. Виговський був спочатку ротмістром кварцяного війська і в склад авангарду карателів, очолюваного Стефаном Потоцьким, брав участь у битві під Жовтими Водами. У вирішальний момент бою біля Княжих Байраків (16 травня 1648 р.) потрапив у полон. Бранця врятував Богдан Хмельницький. Виговський став спочатку особистим писарем гетьмана та ймовірно, супроводжував Хмельницького у переможному поході 1648 р. За короткий час Виговський створив потужну та високоефективну Генеральну канцелярію. Ця установа була по суті Міністерством закордонних справ і одночасно — внутрішніх. Після кампаній 1648-1649 рр. Виговський брав участь у поході 1650 р., котрий завершився взяттям столиці Молдавського князівства — Ясс. У 1653 р. Виговський відіграв активну роль у переможних боях під Жванцем. На Корсунській раді 21 жовтня 1657 р. був обраний гетьманом. Уклав з Річчю Посполитою Гадяцьку угоду 1658 р. 16 березня 1664 р. його було розстріляно.

Вишневецький Дмитро (1516 - 1563)

Перший відомий в історії козацький отаман
Походив зі старовинного волинського роду Гедиміновичів, нащадків Рюрика. Власник земельних маєтків у Кременецькому повіті. У 1550-53 роках — староста Черкаського і Канівського повітів. З кінця 30-х років 16 століття Дмитро приєднується до козацьких загонів і бере активну участь у боротьбі з татарами. У 1548 — 1549 роках під предводительством Претвича Дмитро взяв участь у походах на Очаків — форпост Османської імперії. Сигізмунд II Август призначає його старостою Черкас та Канева. У 1552 році об'єднує запорожців, для відкритої і збройної відсічі татар і захисту України з півдня. 1553 Вишневецький залишає Хортицю і з усім своїм військом відправляється на столицю ворога — до Стамбула. Незабаром Вишневецький нападає на Аслам-город. Зруйнувавши місто, козаки відправилися громити та палити татарські улуси в степах. За наказом султана Вишневецького було страчено в Константинополі (Царгороді). За переказами, його скинули з башти на гак, вмурований у стіні біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату. Мужній воїн, зачепившись ребром за гак, жив у такому положенні три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру.

Гордієнко Кость (? — 1733)

Кошовий отаман Запорозької Січі
Місце народження: Полтавщина
Навчався в Києво-Могилянській Колегії. На початку 1702 обраний кошовим отаманом Старої Січі. Провадив незалежницьку політику, виступав проти посягань московського уряду на вольності Запоріжжя. Очолював воєнні операції запорожців проти гарнізонів московських фортець, збудованих в межах Вольностей Війська Запорізького. Спочатку знаходився в опозиції до гетьмана І. Мазепи через його формально лояльну політику щодо московського уряду. В березні 1708, поборовши попередні протиріччя, на чолі 8-тисячного загону запорожців приєднався до військ І. Мазепи у Диканьці. За посередництвом гетьмана 1709 уклав угоду з шведським королем Карлом XII про спільну боротьбу проти Московського царства. Поразка в Полтавській битві 1709 шведсько-українських військ змусила Гордієнко відступити за межі України разом з І. Мазепою і Карлом XII. 26.6.1709 він упорядкував переправу через Дніпро біля Переволочної, що дозволило гетьману, королю та частині гетьманських військ і запоріжців переправитись на правий берег. Після смерті І. Мазепи підтримував гетьмана П.Орлика , брав участь у створенні Конституції 1710. Весною 1711 очолював загін запорожців у невдалому поході Пилипа Орлика на Правобережну Україну. В 1711-28 обирався кошовим отаманом Олешківської Січі. Виступав проти повернення запорожців на територію України, підвладну московському уряду.

Дашкович Остафій (д.н. невід. - 1535)

Організатор визначних походів проти турків та татар.
Гетьман України (1528 - 1533).
Місце народження - місто Овруч.
Перша згадка про Остафія Дашковича відноситься до 1503 року. Спочатку був Литовським воєводою, а потім Черкаським і Канівським старостою. Здійснював походи проти турків і татар. Потрапив у полон до татар, звідки втік, і у 1523 році вперше напав на Очаків, а звідти пішов у Крим і спустошив там багато аулів в Ґьозлевому, Карасубазарі і в Ак-Мечеті. У 1528 році разом з Предславом Лянскоронським і великим загоном козаків знову атакував Очаків, і там тричі розгромив татарські загони. У 1531 році організував за допомогою козаків оборону Черкас від татарського нападу, очолюваного кримським ханом Саадат-Гіреєм. Будучи в 1533 році на сеймі в Пйотркові, він радив польському сейму збудувати замок на низу Дніпра і тримати там постійну охорону з 1000-2000 козаків, а за це назначити їм щорічну зарплатню і поставити їм старшину, аби вони обороняли Україну від татар. З цією пропозицією сейм не погодився. Але задум гетьмана зумів втілити в життя Дмитро Вишневецький в 1552 році. У 1535 році гетьман Остафій Дашкович помер.

Довбуш Олекса (1700 - 1745)

Ватажок опришків
Місце народження: селище Печеніжин, Коломийський повіт
Перший раз про Олексу Довбуша згадується як про ватажка загону опришків у 1738 році. У 1738-1739 роках Довбуш розгортає діяльність навколо Печеніжинського ключа, а згодом і всього Яблунівського староства. Спочатку Довбуш діяв разом зі своїм братом, Іваном. Однак у 1739 році Олекса і Іван посварились, в результаті бійки Іван вдарив Олексу топірцем по нозі, в наслідок чого Олекса все життя кульгав. Навесні 1730 року Олекса сам очолює загони покутських опришків. Особливо активно діяли опришки Олекси Довбуша в Коломийському повіті влітку і восени 1738 року, коли їх опорним центром стали околиці Яблунівського ключа. Головні удари Довбуш спрямовує на панів та великих землевласників. Виступ його набуває масового характеру. У 1740-1741рр. Довбуш під натиском шляхетських військ змушений був залишити околиці Печеніжина і Яблунівщини, відступити у Верховину й зупинитися на деякий час на Буковецькій полонині. Звідси знову почав нападати на шляхетські маєтки не лише на Коломийщині, а й на Буковині, в Закарпатті. У 1744 році Олекса Довбуш активно діяв в районі Турки і Дрогобича. Олекса був убитий наприкінці літа 1745 року. Через значущість його смерті для орендарів та землевласників відразу декілька шляхтичів об’явило себе його вбивцею.

Дорошенко Петро (1627 - 1698)

Об’єднав Правобережну та Лівобережну Україну
Громадський, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665-1676). Місце народження – м. Чигирин.
Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою (по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкіною) була дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова. Добре знав латинську і польську мови. Був полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького (1648-1657). Виконував важливі доручення Б. Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядом. У 1665 році Петро Дорошенко був обраний Гетьманом Правобережної України. Багато зробив для стабілізації внутрішнього становища Правобережної України: провів військові, фінансові реформи тощо. 8 червня 1668 Дорошенка було проголошено гетьманом всієї України. Проте гетьманування Дорошенка на Лівобережній України тривало недовго. Восени 1669 він уклав союзний договір з Туреччиною. Основою воєнно-політичного союзу стала угода, підписана в 1651 між Б.Хмельницьким і турецьким султаном. Після підписання цієї угоди Туреччина оголосила Польщі війну. А 5 жовтня 1672 було укладено Бучацький мирний договір 1672. Дорошенко зрікся гетьманства. У 1679-1682 він був призначеним в’ятським. Останні роки життя Дорошенко провів у с. Ярополчому під Москвою, яке було віддано йому в володіння, де і помер у 1698 р.

Калнишевський Петро (1690 - 1803)

Останній кошовий отаман Запорозької Січі
Місце народження: село Пустовійтівка Лубенського полку біля міста Ромни (тепер – Сумська область)
Походив з української шляхти. Був військовим осавулом, потім - суддею Війська Запорозького низового, 1762 року обраний кошовим, але того ж року, після зустрічі в Москві з царицею Катериною II, усунутий з посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала Петра Калнишевського кошовим. За доблесть у російсько-турецькій війні 1768 — 1774 pp. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці, кошовий отаман був нагороджений кавалером найвищого ордену Російської імперії — ордену Андрія Первозванного, йому було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта. Відстоював права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшини та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства і торгівлі у запорозьких степах і тим самим перешкоджав планам Росії в колонізації причорноморських степів та посиленні російської присутності в Україні. 4 червня 1775 року 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручика Петра Текелі, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом зі старшиною його було заарештовано i на пропозицiю Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди він прибув у кiнцi липня 1776 р. У 1792 р. Петро КАлнишевський переведений в одиночну в'язницю бiля Поварнi. Указом нового Iмператора Росiї Олександра Павловича від 2 квiтня 1801 р. був помилуваний за загальною амнiстією та отримав право на вiльний вибiр мiсця проживання. За свoїми лiтами (йому йшов 111 рiк) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирi, де й помер на 113 році життя - 1803 року. Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором.

Кармелюк Устим Якимович (1787 -1835)

Український національний герой, видатний керівник повстанського руху на Поділлі 1813-1835 рр.
Місце народження - с. Головчинці Літинського повіту, Подільська губернія (тепер с. Кармалюкове, Жмеринський район, Вінницька область).
Народився у селянській сім'ї. У віці 17 років його забрали до двору пана Пігловського. Хлопець був роботящий, але непокірний. Поміщик не міг пережити того, що його кріпак не дозволяв собою потурати, а тому вирішив позбутися його і 1812 року віддав на 25 років до царської армії. 1813 - разом з Д.Хроном утік з 4-го уланського полку, який розміщався в Кам'янці-Подільському, і повернувся в рідні місця. Незабаром був спійманий і засуджений до 500 ударів батогом, після чого його скерували до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму втік із-під варти. 1814 - очолив повстанський рух селян проти російської адміністрації і дворянства, який розгорнувся в Літинському, Летичівському і Ольгопільському повітах. 1817 - жандарми схопили Кармалюка. Його засудили до страти, замінивши її в останню мить 25 ударами батогом і 10 роками каторги в Сибіру, але він втік із В'ятської етапної в'язниці. Повернувшись на Поділля, продовжував боротьбу, доки його знову не схопили під час облави. Скориставшись знанням російської мови й відповідними документами, видавав себе під час слідства за солдата з Костроми. Витримка не зрадила його й тоді, коли слідчі привели рідних на очну ставку і до нього радісно кинувся його 8-річний син Остап. Невдовзі після того, як його запроторили у Кам'янець-Подільську фортецю, він організував разом з іншими в'язнями свою четверту втечу. Однак його поранили і прикували до кам'яного стовпа у вежі Юлія II (Папській), яку згодом назвали Кармалюковою. Взимку 1824 року його покарали 101 ударом батога, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір. Два роки конвоювали Кармалюка разом з іншими каторжанами до Тобольська. 1825 - після етапу, що тривав більше року, із Тобольскої каторжної в'язниці потрапив у Ялуторовськ. Незабаром знову втік, був схоплений і запроторений у набагато гірші умови. Утеча звідси — один із найзнаменитіших документованих випадків. Восени, під час нічної бурі, Кармалюк виламав ґрати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв'язав їх у довге полотнище. До кінця прив'язав камінь і закидав за частокіл в'язниці. По цьому висячому мосту, прямо з вікна за огорожу один за одним перебралися усі в'язні — зранку камера була порожня. 1828 — знову піймання, знову Сибір (Боровлянський скляний завод у Тобольскій губернії), знову втеча. 1830 - черговий арешт. Через два роки Кармалюк розібрав стелю в своїй камері і втік із Літинської в'язниці. 1830-1835 - селянський рух під проводом Кармалюка охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії та Київщини. У ньому брали участь бл. 20 тис. осіб. Протягом 23 років боротьби повстанські загони Кармалюка здійснили понад 1 тис. нападів на поміщицькі маєтки. Захоплені у поміщиків гроші та майно роздали селянській бідноті. Для боротьби з повстанцями російський уряд у листопаді 1833 р. створив т. зв. Галузинецьку комісію (в с. Галузинцях тепер Дережнянського району Хмельницької області).Кармелюка вбив із засідки шляхтич Рутковський. Образ Кармалюка відобразили у своїх творах Михайло Старицький, Марко Вовчок, Степан Васильченко, Василь Кучер та ін. Харківський композитор Валентин Костенко - автор опери «Кармелюк». Фольклорні добутки про народного героя збирали Микола Костомаров і Тарас Шевченко (останній назвав його «славним лицарем»).

Конашевич-Сагайдачний Петро (1570 - 1622)

Козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, провідник реєстрового козацтва. Меценат
Місце народження – село Кульчиці Перемишльської землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області)
Народився 1570 року в у шляхетській православній родині. Він навчався у Острозькій школі на Волині разом із Мелетієм Смотрицьким, автором знаменитої «Граматики». Після випуску, Сагайдачний переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського судді Івана Аксака, потім пішов на Запорізьку Січ. Він очолював відважні морські походи козаків на Стамбул, Трапезунд, Синоп. Розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на «чайках» — швидкохідних човнах. З 1600-х рр. він керував майже всіма значними походами, що набули загальноєвропейського значення. Особливої слави заслужив у народі після взяття 1616 р. неприступної турецької фортеці в м. Кафі. У результаті походу був знищений турецький флот, а з неволі визволено тисячі полонених. Взяв участь у поході польського королевича Владислава 1618 р. на Москву. З усім військом Запорізьким вступив до Київського (Богоявленського) братства, в 1620 році взяв участь в відновленні православної ієрархії в Україні. Очолюване ним 40-тисячне козацьке військо, спільно із польською армією, відіграло вирішальну роль у розгромі 1621 р. під Хотином турецької армії, що загрожувала ряду країн Європи. Могутня турецька армія у кількості 300 тис.чол. була фактично розгромлена 40-тисячним козацьким військом. Помер від тяжкої рани, яку дістав у битві під Хотином (1621 р.) і похований у Києво-Братському монастирі. Перед смертю заповів своє майно на освітні, благодійні і релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівській братській школі.

Косинський Кшиштоф (1545 - 1593)

Гетьман українського реєстрового козацтва, організатор першого великого повстання проти Польщі
Місце народження: невідоме
За походженням - дрібний шляхтич з Підляшшя. З 1586 перебував на Запорізькій Січі, займав важливі військові посади. В 1591 був обраний запорізьким гетьманом. У 1591—93 очолював перше велике козацьке повстання проти шляхти Речі Посполитої. В кінці 1591 р. Косинський, підтриманий козацькою старшиною, виступив на чолі загону реєстровців проти К. Острозького. Повстання охопило Київське, Волинське, Брацлавське і Подільське воєводства. У перших боях зі шляхетським військом повстанці на чолі з К.Косинським мали успіх, але 23.01.1593 р. під П'яткою (нині село Чуднівського району Житомирської області) зазнали поразки і змушені були підписати угоду з К.Острозьким, за якою козаки підкорялися королю. Однак, відступивши з козацькими загонами на Запорізьку Січ, Косинський почав готуватися до нового виступу і звернувся до московського уряду з проханням прийняти його із Запорізьким військом під владу Московської держави. У травні 1593 р. 2-тисячний загін козаків рушив із Запоріжжя під Черкаси. Тут його розбив черкаський староста князь О.Вишневецький. Сам Косинський загинув в одному з боїв (за іншими даними, підступно вбитий під час переговорів з черкаським старостою князем О.Вишневецьким). Парадоксальним чином головним катом повстанців був провідник української освіти, ярий захисник православної віри князь Костянтин Острозький.

Кривоніс Максим (… - 1648)

Визначний український полководець, герой національно-визвольної війни українського народу 1648-57, черкаський полковник. Один з найвидатніших полководців армії Богдана Хмельницького
Місце народження – село Вільшана на Черкащині (тепер село Городищенського р-ну Черкаської обл.).
За деякими даними, був міщанином в Острозі. В 30-40-х рр. 17ст. перебував на Запоріжжі, де прославився у козацьких походах проти турків і татар. Є відомості, що деякий час перебував на службі у французькій армії. Наприкінці 1647 підтримав повстання на Запорізькій Січі, і незабаром став одним з найближчих сподвижників Б. Хмельницького. На поч. національно-визвольної війни очолив Черкаський полк. Керував козацькими загонами у всіх битвах української армії під проводом Б. Хмельницького в 1648. У травні 1648 очолив козацьку кінноту, яка відіграла вирішальну роль у розгромі польської армії у Корсунській битві 1648. Відзначився під час розгортання національно-визвольного руху проти польських загарбників по всій Україні. В червні 1648, виконуючи наказ Б.Хмельницького, керував повстанськими загонами на Поділлі і Брацлавщині, в ході якого повстанці визволили значну частину Правобережної України, зокрема, Тульчин, Вінницю, Умань і Брацлав. Розгромив у боях під Немировом, Махнівкою і Старокостянтиновом надвірні хоругви польських магнатів Я. Вишневецького і В. Заславського, які вдерлися на Брацлавщину і жорстоко розправилися з українським населенням. У липні 1648 козаки під його командуванням здобули Бердичів, Меджибіж, Бар та ін. міста. Після розгрому польської армії в Пилявецькій битві 1648, організував переслідування відступаючого ворога. В середині вересня 1648 був тяжко поранений у боях з найманими німецькими частинами під Старокостянтиновом (25 км від Пилявців), Не одужавши від поранення, взяв участь у поході української армії у Галичину. Козацькі частини під його проводом 5.10.1648 здобули штурмом Високий Замок - найголовніше укріплення Львова. Помер в середині листопада 1648 від чуми, яка спалахнула в українській армії під час облоги Замостя.

Кульчицький Юрій-Франц (1640 - 1694)

Українець, який навчив Європу пити каву
Народився в 1640 р. в с. Кульчиці (Самбірський район Львівської обл.), з 1660 р. жив у Запорізькій Січі. В кінці 1660-х років потрапив у полон, де глибоко вивчив турецьку мову та культуру. Після визволення з полону переїхав до Відня.
У вирішальний момент облоги Відня турками під час війни у 1683 р. Кульчицький, перевдягнувшись у турецький одяг, пройшов ворожі кордони та привів війська союзників на допомогу оточеному місту. У 1684 р. отримав титул почесного громадянина Відня. Як нагороду для себе попросив захоплені у турків 300 мішків з кавовими зернами.
Фактично Юрій Кульчицький став одним з перших невизнаних класиків реклами. Він особисто пропагував каву, розносячи її вулицями міста, а в 1684 р. у Відні видав книгу своїх мемуарів, яка моментально стала бестселером у Європі.
13 серпня 1684 р. Кульчицький відкриває першу кав’ярню у Відні. Українець адаптував турецьку каву до європейського смаку, додавши до неї цукор і молоко й створивши відому «каву по-віденськи» - напій, що підкорив усю Європу.
В 1862 році іменем Кульчицького була названа одна з вулиць Відня, а у 1865 р. на ній йому встановлено пам’ятник. Наказом імператора Юрій Кульчицький на все життя був звільнений від сплати податків.
Герой Відня та засновник першої у Європі мережі кав’ярень помер 20 лютого 1694 р. Похований з почестями на центральному цвинтарі Відня біля собору Св. Стефана.

Мазепа Іван (1639 - 1709)

Був гетьманом України майже 21 рік. Побудував по всій Гетьманщині багато церков, споруджених у стилі українського барокко. Завдяки йому Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії
Гетьман України (1687 - 1709).
Місце народження – Мазепинці, шляхетський хутір Київщини, неподалік Білої Церкви.
Батько - займав велику посаду в окрузі Білої Церкви. Навчався в Києві у професорів, що здобували освіту на Заході. Знав 8 мов. Був пажем при дворі польського короля Яна-Казимира, виконував дипломатичні місії. Та згодом втратив своє місце при дворі. Прийшов до гетьмана Петра Дорошенка, і невдовзі був призначений комендантом гетьманської гвардії, а потім став генеральним писарем. Був обраний воєнним осавулом при Самойловичі. 1687 – гетьман Лівобережної України. Будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського барокко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.). Від Петра I Мазепа отримав чимало нагород, став другим кавалером ордену св. Андрія Первозванного, отримав титул князя Священної Римської Імперії. Та невдовзі Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і Мазепа перейшов на бік шведів. 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва, перемога у якій дісталася Петру І. Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії. Тут, біля міста Бендери, 21 вересня 1709 р. Іван Мазепа помер. Похований у Галаці.

Нечай Данило (? - 1651)

Козацький полковник, найближчий соратник Богдана Хмельницкого
Місце народження: невідоме
За деякими даними, походив з древнього роду православної шляхти. Герой війни українського народу проти Польщі в 1648-1654 роках, найближчий соратник Богдана Хмельницького, брацлавський полковник (1648-51). З 1648 був одним з організаторів повстання на Київщині, Брацлавщині і Волині. У 1649 році командував авангардом війська Богдана Хмельницького, був противником компромісного Зборівського договору 1649 року, наполягав на продовженні боротьби. В 1649-50 очолив велике повстання проти польської шляхти. Загинув у бою з польським військом в містечку Красне (Поділля).

Орлик Пилип (1672 - 1742)

Гетьман Правобережної України, гетьман України в еміграції. Автор однієї з перших у світі демократичних конституцій - "Конституція Пилипа Орлика"
Місце народження - в с. Косуті Ошмянського повіту на Віленщині
Початки освіти П. Орлик здобув, ймовірно, у єзуїтській школі у Литві. Вступив у Києво-Могилянську академію, яку закінчив 1694 року. 1698 року посів посаду кафедрального писаря у Київській митрополії. Отримав посаду канцеляриста, потім - старшого канцеляриста Генеральної військової канцелярії, керуючого справами Генеральної військової канцелярії. 1707 року стає генеральним писарем Війська Запорозького, одним з найближчих помічників Івана Мазепи, виконує важливі дипломатичні доручення гетьмана у його таємних зносинах з антиросійською польською верхівкою. Після смерті Мазепи Пилипа Орлика було обрано гетьманом (5 квітня 1710 року). Перебуваючи до кінця життя в еміграції, Пилип Орлик уклав союзні договори зі Швецією (1710), кримським ханом (1711, 1712), вступав у переговори з Туреччиною, намагаючись схилити ці країни до війни з Московською державою з метою визволення України. Помер Пилип Орлик 24 травня 1742 року в Яссах у Молдавії.

Острянин Яків (Остряниця) (… - 1641)

Гетьман України. Один з керівників селянсько–козацького повстання 1638 року в Україні.
Був полковником реєстрових козаків. 1638 став Гетьманом та вирушив на допомогу селянам Київщини та Полтавщини. Після поразки повстання 1638 Острянин з частиною козаків та їхніми сім’ями (близько 3000 чол.) вирушив до Росії. Брав участь у боротьбі з татарами. Був убитий козаками, які повстали проти козацької старшини. Історія козацького повстання 1637-1638 рр. викладена в щоденниках Симона Окольського та стала основою книги Н. В. Гоголя «Тарас Бульба».

Палій Семен (1640?-1710)

Керівник національно-визвольного руху
Місце народження: у Борзні (тепер Чернігівська область)
Справжнє прізвище – Гурко. Народився в козацькій родині. Вчився у Києво-Могилянській Колегії. У 1660-х роках перебував на Запоріжжі, де відзначився військовими та організаторськими здібностями. У 1683 загін козаків, очолюваний Палієм, брав участь у розгромі турків під Віднем. На початку 1680-х років кілька полків на чолі з Семеном Палієм перейшли на малозаселену територію півдня Київщини. Опорним пунктом Семен Палій обрав місто Фастів. У 1684-1685 роках при сприянні Палія були засновані Фастівський, Богуславський та віддалені Брацлавський і Корсунський полки. У 1680-1690-их роках вів боротьбу проти Туреччини та Кримського ханства. В кінці 1680-х рр. Палій та його сподвижники С.Самусь, 3.Іскра, А.Абазин вели боротьбу проти польської шляхти. Козацькі війська під керівництвом Семена Палія зайняли Богуслав, Корсунь, Лисянку та інші міста. Після невдалої спроби отримати допомогу в боротьбі проти Польщі з боку Гетьманщини та Московії Семен Палій спробував знайти союзників серед прихильників шведського короля Карла XII. 1704 року за наказом І.Мазепи Палія було заарештовано. 1705 він був засланий до Сибіру. Після відкритого виступу І.Мазепи проти московської влади у 1709 Палій повернувся з заслання і був призначений полковником Білоцерківського полку. Помер у січні 1710. Похований у Києво-Межигірському монастирі.

Підкова Іван (… - 1578)

Герой спільної боротьби українського та молдавського народів проти турецьких поневолювачів.
Козацький отаман, молдавський господар (1577-78).
Тривалий час жив на Запоріжжі, брав участь у козацьких походах. На початку листопада 1577 Іван Підкова за підтримки козацького загону на чолі з гетьманом Я. Шахом почав боротьбу проти ставленика Туреччини, молдавського господаря Петра Мірчича Кривого. Козацьке військо розгромило загони П. Мірчича і 30.11.1577 звільнило Ясси. Іван Підкова був проголошений молдавським господарем. У 1578 турецьке військо за наказом султана Мурада III розпочало наступ на Молдавію. Козаки під керівництвом Івана Підкови змушені були відступити на Україну. У Немирові (за ін. даними - Кам'янці-Подільському) Іван Підкова був схоплений польськимижовнірами за наказом брацлавського воєводи Я. Збаразького і відправлений до Варшави. За рішенням польського сейму 16.6.1578 Івана було страчено у Львові. Тіло Івана Підкови козаки викрали і перевезли до Канева, де поховали у місцевому монастирі.

Полуботок Павло Леонтійович (бл. 1660 - 1724)

Боровся проти знищення українського суверенітету та за обмеження царського впливу в Україні.
Наказний гетьман України (1722—1724) по смертi Iвана Скоропадського, чернігівський полковник.
Батько - Леонтій Артемович Полуботок, чернігівський полковник (при гетьмані І. Самойловичі – генеральний бунчужний і осавул). У 1706 році став чернігівським полковником. На Глухівській раді 1708 р. його кандидатура була запропонована на посаду гетьмана. У Петербурзі Полуботок зі старшиною подали цареві прохання про повернення Україні старих прав, посилаючись на те, що за статтями Богдана Хмельницького ніхто не може втручатися в козацький суд, а тепер великоросійська колегія втручається в судові справи, приймає скарги на рішення і таке інше. Цар Петро розгнівався на Полуботка за протидію його планам русифікації, наказав заарештувати його та посадити в Петропавловську фортецю, де Павло Полуботок загинув внаслідок тортур. Похований він був на кладовищі в Санкт-Петербурзі при церкві св. Самсона-просанолюбця.

Розумовський Кирило Григорович (1728 - 1803)

Підтримував наукові дослідження М. Ломоносова, реформував систему освіти, запровадив обов'язкове навчання козацьких дітей і вживав заходів для відкриття у Батурині університету. Спрямовував зусилля на зміцнення автономії України.
Останній гетьман Лівобережної України (1750-1764), граф, російський генерал-фельдмаршал, президент Петербурзької академії наук.
Місце народження – с. Лемеші.
За допомогою брата Олексія був викликаний до Петербургу, звідки посланий був (під опікою ад’юнкта Академії Наук Г.Теплова) в освітню подорож за кордон (Німеччина, Франція, Італія), де перебував у 1743—1745 рр. Повернувшись до Петербургу, 1745 р. був призначений президентом Російської Академії Наук (1746). 1746 року одружився з родичкою цариці Єлисавети, Катериною Наришкіною. Коли у 1740-х pp. російський уряд погодився відновити гетьманат, Кирила Розумовського обрали гетьманом на раді в Глухові (лютий 1750 р.). Було відновлено автономію Гетьманщини, права гетьмана поширено на Київ і Запоріжжя. Відання українськими справами в Петербурзі повернули з Сенату до Колегії закордонних справ (як це було за попередніх гетьманів).

Северин Наливайко (… - 1597)

Керівник антифеодального селянсько-козацького повстання 1594—1596 рр. в Україні і Білорусі.
Місце народження – імовірно, місто Гусятин (нині Тернопільської області).
Після смерті батька, закатованого слугами польського магната О.Калиновського, жив в Острозі з матір'ю. Брав участь у походах запорожців проти турків і кримських татар. Повернувшись згодом до Острога, вступив на службу сотником надвірної хоругви до великого українського магната Костянтина Острозького. Був відомий як талановитий воєначальник. У 1594 році залишив службу та організував на Брацлавщині загін нереєстрових козаків. Влітку 1594 року на чолі 2 500 нереєстрових козаків рушив у Молдову, де розбив кримських татар, що йшли на Угорщину. Після кількох вдалих походів на Молдову у спілці з запорізькими козаками (1594, 1595) разом з Григорієм Лободою і Матвієм Шаулою очолив повстання проти поляків, яке поширилося на Поділля, Волинь, частково - Київщину й Білорусь. У кінці 1595 р. польський уряд доручив гетьманові С.Жолкевському приборкати повстання. Наливайко у квітні 1596 р. об'єднав своє військо із запорожцями на чолі з Шаулою. Повстанське військо відбило наступ поляків під Білою Церквою, але потім змушене було відступити на Лівобережжя. Внаслідок невдалого для козаків Солоницького бою угодовська частина козацької старшини організувала змову, захопила С.Наливайка, М.Шаулу та інших керівників повстання і 28 травня (7 червня) 1596 р. видала їх С.Жолкевському. Незважаючи на обіцяну амністію для повстанців, Жолкевський вбив більшість козаків. Після тортур Наливайка було страчено у Варшаві. Про нього складено багато народних дум. Як народного героя його не раз згадував Т.Г.Шевченко у своїх творах. 26 січня 1998 року Національним Банком України була випущена пам'ятна срібна монета номіналом 20 гривень із серії «Герої козацької доби», присвячена пам'яті Северина Наливайка.

Сірко Іван (1610 - 1680)

Кошовий отаман Запорозького козацтва; прославився походами козацького війська проти Туреччини та Кримського ханства
Місце народження: слобода Мерфа, Харківський полк
Брав участь у війнах Богдана Хмельницького з Польщею, воював проти татар і турків. Виступав проти Івана Виговського, Юрія Хмельницького й Павла Тетері, яким закидав їхню пропольську політику. 1672 року претендував на гетьманську булаву. Це посварило його з новим гетьманом Іваном Самойловичем і московським урядом, який заслав його до Тобольську. Можливою причиною була підтримка Сірком Дорошенка та зв'язки зі Степаном Разіном. По поверненні з московської неволі в 1673 і до кінця життя залишався противником Москви і Самойловича, обстоюючи насамперед автономні інтереси Запоріжжя. Переслідуючи таку мету, встановлював зв'язки з Польщею, з Туреччиною і Кримом. Відомий лист Запорізьких казаків до султана Туреччини Мехмета IV 1676 р. підписано Іваном Сірком. За боротьбу проти турків і татар став героєм народних переказів і дум. Похований біля Чортомлицької Січі (тепер село Капулівка, Нікопольського району Дніпропетровської області).

Скалозуб Семен (? - 1600)

Гетьман Запорізького козацтва, прославився морськими походами проти турків
Місце народження: невідоме
Вперше Семен Скалозуб згадується в польських архівах як осавул низових козаків у 1598 році. Брав участь у всіх походах гетьмана Григорія Лободи проти турків, татар, поляків. Обраний гетьманом у 1599 році. Згодом Семен Скалозуб проголосив морський похід і відразу ж вирушив до Чорного моря, де, за польськими архівами, „наробив туркам багато шкоди”. Цей похід – один із небагатьох, оспіваний в народній думі, що має в своїй основі, як уже доведено, історичні факти. В поході Скалозуб зустрів старого гетьмана Кішку, що на турецькій галері вибирався з полону і мало її не потопив, „вибивши три дошки”, бо прийняли її за ворожу. Після зустрічі на Тендрі зі старим гетьманом Семен Скалозуб продовжив похід до турецьких берегів, маючи кінцевою метою турецьку фортецю Азов у Азовському морі. Пройшовши з набігами кримське узбережжя, козацька флотилія перетнула Чорне море і зруйнувала Анатолійське узбережжя, звідки відправилася в Керченську протоку. Там Семена Скалозуба спіткала невдача, йому не вдалося уникнути бою з турецьким флотом. У битві козацька флотилія зазнала нищівної поразки. В цій битві загинув і Семен Скалозуб.

Сулима Іван Михайлович (… - 1635)

Вів боротьбу проти ворогів українського народу.
Гетьман нереєстрових запорізьких козаків (1628—1629, 1630—1635), дрібний шляхтич.
Місце народження – в с. Рогощах (нині Чернігівського району Чернігівської області).
Був одним з управителів маєтків С.Жолкевського (1615) і його спадкоємців Даниловичів на Переяславщині. За цю службу одержав села Сулимівку, Кучаків і Лебедин (1620). Був козацьким ватажком, учасником кількох походів проти Криму й Туреччини, за що одержав від папи Павла V золоту медаль з папським портретом. У серпні 1635, повертаючись з походу проти Туреччини на чолі козацького (нереєстрового) війська, зруйнував щойно збудовану польську фортецю Кодак на Дніпрі. Був по-зрадницькому схоплений частиною реєстрової старшини, яка видала його полякам, і страчений у Варшаві 12 грудня 1635 року.

Федорович Тарас (початок-середина 17 століття)

Гетьман нереєстрових козаків
Місце народження: невідоме
Тарас Федорович (Трясило) в 1620-х був козацьким полковником, гетьманом нереєстрових козаків (з 1629); того ж року провадив козаків у похід в Крим. У березні 1630 став на чолі селянсько-козацького повстання проти Польщі. У боях під Корсунем і під Переяславом повстанці розбили польське військо і в червні примусили польського гетьмана С. Конєцпольського підписати угоду в Переяславі. Невдоволений угодою, Федорович, скинений з гетьманування, відійшов з невдоволеними козаками на Запорізьку Січ, де робив спроби підняти нове повстання. Брав участь у московсько-польській війні 1632—1634, що велась за Чернігово-Сіверську і Смоленську землі, на стороні Москви. На козацькій раді в Каневі взимку 1634—1635 рр. закликав до повстання проти Польщі, але не знайшов підтримки і з частиною козаків пішов за Дон. У 1635 р. вів переговори з московським урядом про переселення 700 козаків на Слобідську Україну. Навесні 1636 р. після повернення із Дону Ф. їздив до Москви з проханням про перехід частини українського козацтва на службу до Московської держави. Але його пропозицію було відхилено, бо московський уряд не бажав загострювати відносини з шляхетською Польщею після невдалої московсько-польської війни 1632 - 1634 рр. Подальша доля Федоровича невідома.

Хмельницький Богдан (1595 - 1657)

Знаменитий гетьман України, засновник козацької держави – Війська Запорозького
Гетьман Війська Запорозького з 1648 року.
Місце народження – ймовірно: Черкаси, м. Жовкла, Суботів, Чигирин, Переяслав.
Батько — Михайло Хмельницький, був на службі у коронного гетьмана. Навчався в одній з Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у Львові, знав латинську, польську, турецьку, кримськотатарську, турецьку мови. У 1620-их pp. Xмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку й брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків. Брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637. Восени 1638 Xмельницький був членом козацького посольства до короля Володислава IV.
1645 разом з козацьким загоном на більш як 20 тис. був на службі французького уряду й, вірогідно, брав участь в облозі Дюнкерка. В 1647 році його маєток зруйнував дрібний шляхтич Чаплинський, сильно побито його малолітнього сина, померла його дружина; в грудні коронний хорунжий О.Конєцпольський наказує його схопити і стратити.
В кінці грудня 1647 з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя, де його було обрано гетьманом. Це був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося на велику національно-визвольну революцію, очолену Хмельницьким. У всіх галузях державного будівництва — у війську, адміністрації, судівництві, фінансах, у царині економіки й культури, виступає як видатний державний діяч. Це виявилося в організації верховної влади нової української держави, яка під зверхністю й титулом Війська Запорізького й під владою його гетьмана об'єднала всі верстви українського народу.
В січні 1654 року підписав Переяславську угоду (в 1656 році переглянута без участі Хмельницького московсько-польською Віленською угодою).
Помер 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував.

Матеріали та зображення з сайту Великі Українці